Звернення класиків літератури до випускників
- Деталі
- Категорія: Новини
- Опубліковано: П'ятниця, 23 червня 2017, 19:39
- Перегляди: 650
ПАМ’ЯТАЙТЕ,
ДОРОГІ ВИПУСКНИКИ,
простодушні рядки високоосвіченого, щирого, мандрівного поета Григорія Сковороди, в яких звучить ідея "сродної праці", що вчать поважати простих людей, заставляють задуматися над словами філософа: "Щастя твоє в тобі самому, і пізнавши себе - пізнаєш усе, не пізнаєш себе - ходитимеш у темряві".
Читаючи і перечитуючи Івана Котляревського, ви відкривали красу людського щастя і раділи разом із Наталкою і Петром, а не заздрили словам: «Золото - не дівка! Окрім того, що красива, розумна, моторна, до всякого діла дотепна, яке в неї добре серце...»
Тарас Шевченко допомагав вам задуматися над відповідальністю. Залізні стовпи дитячої пам ’ яті поета-борця проводили кожного через «Холодний яр» у « Суботів» до «Розритої могили», щоб знайти те, що старі батьки схоронили, щоб «не плакали б діти, мати не журилась», а в «майбутньому онукам розказали правду життя».
Іван Франко навчав «не високо мудруй», «добру науку переймай», «великі дерева шануй», «старе добро не забувай», «легенду про вічне життя прочитай».
Леся Українка вела до чарівної пущі, щоб знайшли ключі від «Лісової пісні», щоб кожній дівчині Лукаш заграв на сопілці «мелодію весни кохання, щоб скрізь, куди б не закинула вас доля, ніжним дотиком струни серця обізвалося: «Для нас у ріднім краю навіть дим солодкий та коханий».
Панас Мирний, усміхаючись, промовляв до вас: "Козак не без щастя, дівка не без долі».
А Михайло Коцюбинський прочитав «Що записано в книгу життя», і ви, прислухаючись до голосу «Тіней забутих предків», вчилися шанувати її величність Любов.
Олександр Довженко навчав із повагою ставитися до людини праці, любити батьків, бабусь, дідусів, сусідів і землю, «яка ніколи не прощає зради»...
Максим Рильський із доброю усмішкою промовляв: "І Ганнуся любить, бо пора…».
Володимир Сосюра щиро зізнався вам: «Сьогодні я такий щасливий», бо зустрів Марію і від радощів гукнув: «Так ніхто не кохав».
«Пам'ятайте! Хто зберіг любов до краю і не зрікся роду, той ім'ям не вмре ніколи в спогадах народу..., цінуйте молодість, бо знов молодість не буде», - застерігав Олександр Олесь.
Добрий, терплячий, відвертий Василь Симоненко навчав «Піднімайтеся на найвищу сходинку людяності, усміхайтеся до «буднів свят у коханні», не завдавайте «жодної кривди в житті», «заховайте мідяки в кишені, золота добудьте із душі», «зніміть шапку перед пам ’ ятником баби Онисі», «киньте копійку в шапку жебрака», гляньте на «кирпатий барометр», бо ви за все маєте відповідати».
Щомиті промовляйте слова незламного Василя Стуса: « ... Чуюся добре, бо нікому не зробив зла, бо дбав не тільки про себе. І від того мені світло на душі ».
«Терпіть і пам'ятайте! Хвилина терпіння - гідна п'ять хвилин похвали», - такі мудрі слова адресував вам Василь Барка. Він переконаний: «Правда буде з вами і на небі, якщо достойно житимете, протаючи і люблячи».
«Нехай і ваша любов чолом сягає неба», а «душа летить в дитинство, як у вирій, бо їй на святі тепло тільки там», - зверталася до вас й Ліна Костенко. У хвилини смутку і печалі прислухайтеся до материнських слів: «Чужа душа - то тихе море сліз. Плювати в неї - гріх тяжкий, якщо схибити - то уже навіки», «не загубіться у юрбі», «любіть травинку і тваринку, і сонце за-втрашнього дня».
Прислухаймося ж до кожного з них ще раз… і запам’ятаймо!
