І живуть у пам’яті народу ті, що не вернулися з війни

Деталі

Категорія: Новини

Опубліковано: Вівторок, 10 листопада 2015, 11:53

Перегляди: 614

У ці перші дні листопада у пам’яті жителів Гайсинщини спливають страшні спогади минулорічної давності про чергову жахливу звістку, що надійшла зі сходу, загибель нашого земляка. Ми свято шануємо пам'ять про нього. У СЗШ І-ІІІ ст. с. Зятківці, у рідній школі героя відбувся мітинг–реквієм приурочений річниці загибелі Вадима Проніна.
На подвір’ї школи людно: зібралися всі небайдужі, щоб у скорботі схилити низько голови перед пам’яттю односельчанина, якого вбито на буремному сході нашої держави під час антитерористичної операції.
На заході були присутні мати Вадима, Марія Миколаївна, дружина Аліна із сином Даніїлом, сестра Альона та побратими, які служили із Вадимом і були вірними друзями до останньої хвилини його життя, голова Гайсинської районної правозахисної організації солдатських матерів «Мальва» Людмила Анатоліївна Менюк, учасники антитерористичної операції – випускники школи Роженко Олександр Васильович і Овчаренко Євген Олександрович, сільський голова Микола Григорович Керанчук, учні та вчителі школи, жителі села.

Зі сльозами на очах згадували Вадима побратими, який був для них вірним другом, з яким не страшно було йти у бій, захищаючи нашу Батьківщину. Він був взірцевим командиром (говорить сержант Андрій Михайлович Павлишинець), який завжди був у центрі подій. Вадим боровся за мир, за єдність України для своєї родини, для того, щоб завжди світило ясне сонце над головами дітлахів, щоб нічого зловісного не літало над ними, щоб діти жили зі своїми батьками, а матері не виплакували своїх очей, виглядаючи з війни синів і чоловіків.
Зі словами вдячності за сина-патріота до матері звернулась голова Гайсинської районної правозахисної організації солдатських матерів «Мальва» Людмила Анатоліївна Менюк. Вона горда тим, що такі хлопці, як її син Станіслав та Вадим Пронін і ще багато легенів, які за покликом серця і Батьківщини, пішли в бій, розуміючи свій громадянський обов’язок, і до кінця виконали його, навіть поклавши власне життя за майбутнє країни. Людмила Анатоліївна зворушливо розповіла про роль на фронті дитячих листів, малюнків, віршів, теплих речей, оберегів, що неодноразово відправляли в гарячі точки наші школярі, односельці, підприємці. Закликала всіх бути патріотами, доки б’ються людські серця.
Учні школи Максимець Олександр, Дишкантюк Анастасія, Солодка Каріна трепетно розіграли сцену віртуального спілкування Вадима з дружиною та матір’ю під час розлуки. А Довженко Софія відтворила почуття солдатської вдови:
Кажуть, що у війни не жіноче обличчя,
У війни обличчя вдови.
Сивою журавкою кружляє вдовина пам'ять
і чоловіки живі в їхніх серцях,
і сліз немає - усі виплакані ночами...
Сил вже майже не лишилося.
Літа наливають цілющії грона,
Та вже посивіла моя голова.
Поети мене називають Мадонна,
В народі ж я просто - солдатська вдова…

Прощення у матері просить син (Машталір Святослав, 7 клас):
Із краю донецького запах полину
Гіркий, як твоє, мамо, горе.
За тебе загинув і за Україну,
За степ, за Карпати і море.
Прощайте, матусю, я не повернуся
До нашої білої хати,
Барвінком чи проліском я обернуся,
Як вийдеш ти весну стрічати.
Ті сині квітки - то мої, мамо, очі,
А краплі роси - моя туга.
А вишита вами біленька сорочка
Хай буде для вірного друга.
Не заздріть, благаю, що він повернувся
Живим, а я в домовині.
В останню хвилину мені присягнувся,
Що буде вам сином віднині.
Летіть, журавлята, через Україну,
Несіть мою душу до Бога,
Хай матінка зніме ту чорну хустину,
Бо в мене вже інша дорога.

Зворушливо звучали пісні «Я ненавиджу війну», яку виконав учень 7 класу Машталір Святослав, «Герої не вмирають» у виконанні вчителів школи Солодкої Лариси Василівни та Мацюк Людмили Миколаївни, «Мамо, не плач» - учителя музики Грабовенка Олександра Анатолійовича.

Ведучі мітингу, учні 10 класу, донесли до присутніх рефреном слова:
Прокидається кожна людина лише з думкою кожного дня:
- Стала б мирною моя Україна…- Хай скінчиться війна…

Мудрі настанови молодому поколінню дав сільський голова, учасник бойових дій в Афганістані, нагороджений орденом Червоної Зірки, Микола Григорович Керанчук: Вадим був добрим батьком, чуйним сином, вірним чоловіком; законопослушним громадянином, мріяв відкрити свою справу, побудувати дім, продовжити свій родовід. Однак так сталось, що він загинув в боротьбі з ворогом на рідній землі. Його не повернути, але ми повинні завжди про нього пам’ятати, не забувати його героїзму, відданості і брати з нього приклад.

Директор школи, Марія Іванівна Іщенко, висловила слова вдячності матері за сина та побратимам, односельцям-атовцям за їх патріотизм та бажання захищати країну. Запевнила, що учні школи будуть гідними наслідування їхнього подвигу.

Після закінчення мітингу-реквієму старшокласники та гості були запрошені на перегляд фільму про Вадима Проніна. Схвильовані спогади родини, сусідів, односельців про героя в мирному житті та зловісну звістку про його смерть розтривожили присутніх до сліз.

Весь захід був сповнений болем, сумом та водночас гордістю за людину, яка віддала життя за Україну.
Пройдуть роки, пройдуть століття і нові покоління будуть зберігати святу пам'ять про героїв України, героїв нашого з вами часу.