Вишита історія українського народу: як День вишиванки об’єднав серця

Деталі

Категорія: Новини

Опубліковано: Четвер, 15 травня 2025, 14:49

Перегляди: 124

У стінах Гайсинського міського Будинку школярів та молоді, серед щирих усмішок, співів і вишитих орнаментів відбулося незабутнє дійство — святкування Дня вишиванки. Це не просто урочистість чи традиційна дата в календарі. Це — день, коли кожен українець доторкається до свого коріння, до нитки, яка з’єднує покоління, до полотна, на якому вишита історія народу.

Педагоги, лідери учнівського самоврядування шкіл міста, волонтери та митці долучилися до святкування, щоб стати його активними учасниками. Із першого слова відчувалась глибока повага до символу, що об’єднує українців у найсвітліші й найважчі часи — до вишиванки. У ній — біль і радість, любов і пам’ять, молитва і надія. Це не просто одяг — це жива поезія, вишита на полотні.

Першими до сердець гостей промовили дитячі голоси — вихованці міського Будинку школярів і молоді, які виконали пісню про вишиванку, що стала музичним прологом до подальшого святкового плетива з поезії, мистецтва й спогадів.

Особливе місце в програмі посіли літературні читання, на яких молода поетеса Дар’я Кобзар, землячка й патріотка, прочитала свої твори про вишиванку. Її поезія — свіжа й жива, мов ранкова роса, в якій віддзеркалюється душа сучасної України: сильна, ніжна, нескорена. Символічно, що один із віршів вона написала саме вранці цього натхненного дня. Її слова проникали глибоко — мов нитка в полотно, вкарбовуючи у пам’ять відчуття єдності й незламності.

Далі гості мали змогу поринути у світ вишивки завдяки персональній виставці пані Галини Васильчук — талановитої майстрині й волонтерки. Кожен її виріб — не просто мистецький витвір, а вияв любові до своєї землі, підтримка воїнів, подих надії. Її роботи виконані в різних техніках, мають глибокі історії, а кошти з продажів спрямовуються на допомогу ЗСУ. Це — приклад того, як культура може стати силою дії.

Та найбільш зворушливою частиною свята стала «жива галерея» — момент, коли кожен охочий міг поділитися власною історією вишиванки. Вироби із бабусиної скрині, картини, вишиті обереги, сорочки, створені в тривожні ночі, й радісні дні — усе це постало в коротких, щирих оповідях, що розкривали глибину української душі.

На завершення всі охочі брали участь у майстер-класі з вишивки, де створювали власні символічні орнаменти, зашифровуючи в них свої імена. Ця творча праця — маленький внесок у велику мозаїку національної пам’яті, що формується з кожного стібка, з кожної ниточки любові до рідного.

День завершився спільною фотосесією, яка стала символічним акордом єдності. Усміхнені, натхненні, одягнені у вишиванки, ми ще раз переконалися: вишиванка — це не мода. Це — наша історія, гордість і душа. Це — те, що з’єднує нас у народ і тримає в складні часи.

Нехай ця нитка єдності не порветься ніколи. Бо доки є вишиванка — доти живе Україна.